16. Захищене дитинство, школа та юність

Про дискримінацію в школі не можна було говорити вдома, і дівчинка Філліс терпить самотність. Оточена відмінниками, вона бунтує, виявляючи лінощі.

Сімейне правило звучало так: «Пам’ятай про свій обов’язок перед родиною й ніколи не змушуй батька схиляти голову».

Мері, її єдина подруга, наполягає, щоб Філліс читала й навчалася. Тоді це не допомогло, але стало уроком на майбутнє.

Улітку, коли мені виповнювалося 16 років, я потрапила в автомобільну аварію. Ми поїхали туди, куди нам не слід було їхати, бо там були лише гравійні дороги. Мері загинула миттєво… Я провела місяць у лікарні.

Бабуся й батьки стають надмірно опікуючими. Їй не дозволяють виходити, вона мусить носити ортопедичне взуття й перебуває серед високих світловолосих дівчат. Підліток Філліс дедалі більше переконується, що не відповідає жодним стандартам краси. Зрештою вона досягає певних успіхів у навчанні.

Я виявила, що, коли читаю книжки, справді можу отримувати дуже хороші оцінки. Це було дивовижно. Тож за це я мала подякувати Мері.

Батько-лікар не надто добре піклувався про дітей. У тих рідкісних випадках, коли вони хворіли, він призначав ліки. Філліс опиняється в захищеному середовищі, але з низькою самооцінкою.