60. Жаль і прощення себе

У 30 років Філліс Фурумото мучить невідступне питання. Її мати й провокаторка Еліс Таката Фурумото спонукає Філліс подорожувати разом із Хавайо Такатою. Починається шлях майстерності Рейкі завдовжки в життя. Щоб дійти до «місця Так», потрібно десять років внутрішньої боротьби.

«Я не можу жити цим життям як сімейним обов’язком. Я маю жити ним як власним життям… Рішення повинні бути моїми».

Уже в 1983 році розглядається реєстрація Рейкі як торговельної марки. У 1990-ті роки, під час боротьби Філліс за торговельну марку, вона розуміє користь галузевої марки. Вона шкодує, що тепер уже запізно.

У 1988 році під час виступу в Німеччині Філліс не вдається усунути непорозуміння, ніби вона вважає себе «єдиною, хто має силу посвячувати майстрів». Вона визнає, що інші можуть і повинні посвячувати майстрів. Спільнота стала надто великою, щоб Філліс залишалася єдиною посвятителькою майстрів.

Йдеться не про те, щоб віддавати владу. Мені не було чого віддавати. Йдеться про те, щоб ділитися священними інструментами, аби гідний учень міг ступити на шлях майстерності.

Філліс віддаляє й розчаровує близьких людей. Зрілі майстри, готові проводити посвяту, відмовилися це робити. Молоді вискочки не вагалися.

Я відкрила скриньку Пандори. Шкода, що скористалася кувалдою, а не ключем.

Йооп Хілгер зареєстрував торговельну марку на своє ім’я. Разом із The Reiki Alliance Філліс вимагає повернути своє право й укладає з Хілгером позасудову угоду. У цій тяжкій кризі вона не знаходить часу осмислити сум через те, що Йооп не залучив її, або власну нездатність почути його заклик. Крім того, вона відчуває, що німецька спільнота її підвела.

Філліс просить The Reiki Alliance стати об’єднанням ліцензованих майстрів. Альянс відмовляється. Вона усвідомлює, що відстоювала заради інших справу, якої вони від початку не хотіли. Затиснута між своєю особистістю та собою як носійкою лінії, вона залишається без підтримки й на самоті. Вона припиняє всі спроби ліцензування. Одні розчаровано залишають Рейкі, інші сумніваються в її намірах. Її біль помітний і сьогодні.

Якщо я про щось і шкодую за час свого гранд-майстерства, то саме про це. Я ніколи не зустрічалася з Йоопом особисто. Варто було зустрітися… Це справді сумно.

Тепер, майже двадцять років потому, Філліс набула дистанції й пробачила себе. Сум залишається, але розмова про нього допомагає й відкриває нову перспективу:

Я навіть не знаю, кому тепер написати, щоб сказати: «Дякую за все, що ви зробили для підтримки мене, ваших місцевих спільнот і бачення Рейкі».